Авва, Отче: пісня тих, хто любить

1. Авва

У Біблії існує слово, яке ніби б’ється, мов серце, слово тепле, просте і водночас безмежне: Авва.

Це арамейське слово — мовою, якою Ісус говорив щодня. Його часто перекладають як «тато», але воно значно глибше, ніж просто дитяче слово. «Авва» несе в собі близьку ніжність, спокійну любов, глибоку довіру… і водночас справжню пошану. Майже можна почути: «Мій любий Тату… мій тато такий близький…».

Отже, Авва — це слово лагідне, ніжне, інтимне, але й сповнене поваги. Те, що Ісус насмілився називати Бога «Авва», відкриває унікальну близькість, синівські стосунки надзвичайної глибини.

В юдаїзмі того часу ніхто не наважився б звертатися до Бога таким чином. Але Ісус — наважився. Він був першим в юдейській історії, хто назвав Бога Авва.

2. Ho patēr

Поряд з арамейським словом Авва, Євангелія зберігають грецьке слово: ho patēr, «Отець». Це слово офіційніше, урочистіше, більш богословське; воно викликає уявлення про божественну велич, владу і величність.

Ho patēr — це Божественний і Суверенний Отець, Бог усіх, у якому міститься джерело й порядок усього сущого. Це слово підкреслює велич і владу Бога.

3. Чому Ісус поєднав ці два слова?

Ces deux mots ne disent pas la même chose:

– Авва шепоче ніжність Сина до Отця.

– Отець проголошує суверенність Бога.

Разом вони виражають зв’язок одночасно інтимний і шанобливий, близький і благоговійний.

Момент, коли Ісус поєднав ці два слова, надзвичайно промовистий: це сталося незадовго до Його арешту, в Гетсиманії, коли Його охоплювала тривога перед тим, що мало статися, і водночас Він залишався покірним. Він вигукнув:

Це був найінтимніший і найболючіший момент Його земного служіння.

В автентичності Своєї людяності Ісус немов говорив:

«Тату… Отче. Я приходжу до Тебе з усім своїм серцем і підкоряюся Тобі всім єством. Ти — мій близький Отець… і водночас Суверенний Отець, якому я корюся».

Іншими словами, у молитві «Авва, Отче» — живій, істинній і глибоко людській — Ісус висловив Свою абсолютну близькість, досконалу покору і справжню людяність посеред ночі.

4. Апостол Павло написав: Авва, Отче

Апостол Павло вживає слова Авва, Отче у Римлян 8:15 та Галатів 4:6. Він прагнув навчити віруючих звертатися до свого Небесного Тата, тобто ввести їх у синівські стосунки з Отцем.

a) Римлян 8:15 — Дух змушує віруючого кликати «Авва»

«Ви прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: Авва, Отче!»

Отже, це не віруючий наслідує Ісуса власними зусиллями. Це сам Дух породжує в ньому ту ж довіру, ту ж близькість і ту ж відданість, які мав Ісус до Отця. Дух змушує в ньому битися серце Сина до Отця.

Павло пояснює, що через Духа ми стали усиновленими дітьми, і що саме Дух вигукує в нас те саме слово, яке вживав Ісус. Це не проста імітація — Дух вкладає в нас ту ж глибоку довіру. Синівські стосунки народжуються не з зусилля, а з інтимної близькості.

b) Галатів 4:6 — Дух Сина в нас

«А що ви сини, то Бог послав у наші серця Духа Свого Сина, Який кличе: Авва, Отче!»

Спосіб, у який Ісус звертався до Бога, стає нашим.

Павло показує галатам, що слова «Авва, Отче» — це не формула. Це голос Духа Ісуса в глибині їхнього єства. Віруючі отримали право звертатися до Бога так, як звертався Ісус, і брати участь у синівстві через благодать і живі стосунки з Ним.

c) Для Павла «Авва» — жива ознака усиновлення

Це не інтелектуальний термін, а досвід. Крик «Авва» — спонтанний, натхненний Духом, справжній знак належності Богові у прожитих стосунках.

Через ці слова віруючий, як і Ісус, виражає ніжність і близькість (Авва, арамейське слово), а також визнає суверенну позицію Бога як Отця (patēr, грецьке слово).
Павло, як і Ісус, зберігає обидві виміри.

Отже

Павло показує, що Дух вводить нас у глибокі та інтимні стосунки: ми можемо кликати «Авва», як Ісус, і ці слова підтверджують наше усиновлення та єдність із Христом.

Він запрошує нас у живий досвід з Отцем — як подих або крик, що виходить з глибини. Поєднуючи слова Авва і Отець, Павло спрямовує нас до ніжності близькості та величі Божого суверенітету. Цей вираз став доступним віруючим через Духа, отриманого завдяки справі Христа. Це знак свободи і синівства.

Поетичний висновок

Щоб висловитися поетично до мого люблячого Тата і Суверенного Отця, я б прошепотіла вночі:

Є слова, що пишуться не лише літерами,
а биттям серця.
Авва — одне з них.

Арамейське слово, слово щоденне,
слово, що пахне землею, домом, теплом оселі.
Слово, яке вимовляють, коли наближається страх,
або коли довіра переповнює

Авва…

як подих між двома сльозами,
як рука, що шукає іншу руку в темряві.
«Мій любий Тату… мій Отче такий близький…»
Ніжне, лагідне, знайоме слово, майже крихке,
але сповнене абсолютної довіри.

А потім приходить інше слово — ширше, урочистіше:

Отець — ho patēr.
Грецьке слово, слово, що підноситься.
Воно говорить про велич і світло,
про Того, Хто тримає всесвіт у долоні.

Чому ж це поєднання?
Чому це подвійне биття: Авва, Отче?

Бо перше говорить про ніжність,
а друге — про велич.
Бо одне шепоче м’якість,
а інше нагадує суверенність.
Бо Бог одночасно дуже близький…
і безмежно великий.

Я поступово відкрила, що можу розвивати близькі, інтимні стосунки з моїм Небесним Отцем.
Ти можеш ознайомитися з моїм свідченням, натиснувши на це посилання:

Я отримав і прийняв Божу Любов

Ніколь